Який слід повинна залишити людина на землі?

      Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", - думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.
- Для чого ти псуєш мою роботу? - сказав з докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.
Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся - ні руками, ні душею.

ЧОТИРИ СВІЧКИ

Чотири свічки спокійно горіли і потихеньку танули… Було так тихо, що чулося як вони розмовляють.

Перша сказала: “Я – СПОКІЙ. На жаль, люди не вміють мене зберегти… Думаю, мені не залишається нічого іншого як згаснути!…” І вогник цієї свічки згас. Людина втрачає спокій дуже швидко. Щоб зберегти спокій, треба жити в гармонії з близькими та Богом.

Друга сказала: “Я – ВІРА. На жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому і впадають у відчай. Дуже шкода, що люди втрачають мене. Людина яка вірить дуже схожа на могутнього дуба, а яка не вірить – на соломинку…” Ледве сказала таке – подув легкий вітерець і загасив свічку. Так само і у маловірних людей – тільки но подує вітерець негараздів, і відразу гасне їхня віра.

Дуже засмутившись, третя свічка вимовила: “Я – ЛЮБОВ… У мене немає більше сил горіти далі… Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять тих, хто їх любить найбільше – своїх близьких…” Довго не чекала і ця свічка – згасла, не догорівши до кінця. Так само гасне і любов у людей через непорозуміння, хоча могла б горіти ще досить довго.

Раптом… в кімнату зайшла дитина і побачила три згаслі свічки. Злякавшись, вона закричала:

– Що ви робите?!… Ви ПОВИННІ горіти!!! Я боюся темряви!

Промовивши це, вона заплакала.

Схвильована четверта свічка сказала: “Не бійся і не плач! ПОКИ Я ГОРЮ, ЗАВЖДИ МОЖНА ЗАПАЛИТИ ІНШІ ТРИ СВІЧКИ…  Я – НАДІЯ !!! “

ПРИТЧА ПРО СВІЧКУ

... Настав вечір. Один чоловік  запалив маленьку свічку 
   і почав підійматися з нею  сходами, які, закручуючись
   спіраллю, губилися десь  високо під склепінням вежі.
  — Куди ми йдемо? — запитала  свічка.

        — Ми піднімаємося на вежу, щоб освітити  шлях
         кораблям  у  гавань.  

— Але жоден корабель не зможе побачити мого світла, — заперечила свічка.

     — Хоча твій вогник і маленький, — відповів чоловік, — усе ж продовжуй горіти так яскраво, як тільки можеш, решту ж залиш мені.

Притча «Шлях до сердець учнів»

Засумували вчителі, не можуть знайти шлях до Сердець своїх учнів, щоб сіяти в них насіння добра.

— Можливо, врятує Мудрість? — спитали вони.

І знайшли Мудреця, який сидів у печері.

О, Мудрецю, — почали благати вони, — вкажи нам шлях до Сердець наших учнів, щоб сіяти в них зерна добра, інакше покоління стає жорстоким!

Сказав їм Мудрець:

—Дам вам шлях до Сердець ваших учнів, але віддайте мені натомість «дар» Ваш!

Учителі перезирнулися: якого «дару» від них вимагає Мудрець?

Тоді Мудрець сказав:

—Якщо в когось є роздратування, дайте мені роздратування.

Якщо в когось є гнів, дайте мені гнів.

 Якщо в когось є жорстокість, дайте мені жорстокість.

Якщо в когось є грубість, дайте мені грубість.

Якщо в когось є сумнів, дайте мені сумнів.

Якщо в когось є ненависть, дайте мені ненависть.

Якщо в когось є злоба, дайте мені злобу.

Якщо в когось є страх, дайте мені страх.

Якщо в когось є зрада, дайте мені зраду.

Якщо в когось є марновірство, дайте мені марновірство.

Якщо в когось є сарана думок, дайте мені сарану думок.

А якщо дасте пригорщу дурних звичок, я прийму й ці запилені брязкальця. Але не забудьте, чого вартий той, хто відніме одного разу подароване. Отже, я прийняв увесь бруд вашого Серця, і воно стає чистим. А вам відкриваю Мудрість: шляхом до Серця учня є чисте Серце вчителя.