ЧОТИРИ СВІЧКИ
Чотири свічки спокійно горіли і
потихеньку танули… Було так тихо, що чулося як вони розмовляють.
Перша сказала: “Я – СПОКІЙ. На жаль, люди не
вміють мене зберегти… Думаю, мені не залишається нічого іншого як згаснути!…” І
вогник цієї свічки згас. Людина втрачає спокій дуже швидко. Щоб зберегти
спокій, треба жити в гармонії з близькими та Богом.
Друга сказала: “Я – ВІРА. На жаль, я
нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому і впадають у
відчай. Дуже шкода, що люди втрачають мене. Людина яка вірить дуже схожа на
могутнього дуба, а яка не вірить – на соломинку…” Ледве сказала таке – подув
легкий вітерець і загасив свічку. Так само і у маловірних людей – тільки но
подує вітерець негараздів, і відразу гасне їхня віра.
Дуже засмутившись, третя свічка
вимовила: “Я – ЛЮБОВ… У мене немає більше сил горіти далі…
Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять тих, хто їх любить
найбільше – своїх близьких…” Довго не чекала і ця свічка – згасла, не догорівши
до кінця. Так само гасне і любов у людей через непорозуміння, хоча могла б
горіти ще досить довго.
Раптом… в кімнату зайшла дитина і
побачила три згаслі свічки. Злякавшись, вона закричала:
– Що ви робите?!… Ви ПОВИННІ горіти!!! Я
боюся темряви!
Промовивши це, вона заплакала.
Схвильована четверта свічка сказала: “Не
бійся і не плач! ПОКИ Я ГОРЮ, ЗАВЖДИ МОЖНА ЗАПАЛИТИ ІНШІ
ТРИ СВІЧКИ… Я – НАДІЯ !!! “