ЧОТИРИ СВІЧКИ

Чотири свічки спокійно горіли і потихеньку танули… Було так тихо, що чулося як вони розмовляють.

Перша сказала: “Я – СПОКІЙ. На жаль, люди не вміють мене зберегти… Думаю, мені не залишається нічого іншого як згаснути!…” І вогник цієї свічки згас. Людина втрачає спокій дуже швидко. Щоб зберегти спокій, треба жити в гармонії з близькими та Богом.

Друга сказала: “Я – ВІРА. На жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому і впадають у відчай. Дуже шкода, що люди втрачають мене. Людина яка вірить дуже схожа на могутнього дуба, а яка не вірить – на соломинку…” Ледве сказала таке – подув легкий вітерець і загасив свічку. Так само і у маловірних людей – тільки но подує вітерець негараздів, і відразу гасне їхня віра.

Дуже засмутившись, третя свічка вимовила: “Я – ЛЮБОВ… У мене немає більше сил горіти далі… Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять тих, хто їх любить найбільше – своїх близьких…” Довго не чекала і ця свічка – згасла, не догорівши до кінця. Так само гасне і любов у людей через непорозуміння, хоча могла б горіти ще досить довго.

Раптом… в кімнату зайшла дитина і побачила три згаслі свічки. Злякавшись, вона закричала:

– Що ви робите?!… Ви ПОВИННІ горіти!!! Я боюся темряви!

Промовивши це, вона заплакала.

Схвильована четверта свічка сказала: “Не бійся і не плач! ПОКИ Я ГОРЮ, ЗАВЖДИ МОЖНА ЗАПАЛИТИ ІНШІ ТРИ СВІЧКИ…  Я – НАДІЯ !!! “